Оля, 43 - 20 сентября 2011 22:45

[B]ДЕНЬ У ДЕНЬ[/B]
Одна квітка, вишукана, яскрава, днями й ночами тужила за товариством бджіл. Та жодна з них не опускалася на її розкішні пелюстки. Попри те, квітка не полишала своїх солодких мрій. Довгими ночами вона снила небом, у якому літали бджолині рої. Марила, як бджоли сідають на неї і палко-палко її цілують. Завдяки таким видінням, їй удавалося згаяти ніч аби вранці знову розкритися для сонячного проміння.
Однієї ночі місяць, який знав про муки безталанної квітки, запитав її прямо:
- Тобі не набридло чекати, квітко?
- Може, й так, але мушу мріяти й далі.
- Навіщо?
- Бо, як перестану розкриватися, то швидке всохну.

[B]Коли самота вже, здається, готова поховати останні надії, єдиним способом вистояти є відкриватись світові - знову і знову.[/B]

(с) Бруно Ферреро

• 
• 
•