роман, 57 - 5 января 2016 16:27

Смiються, плачуть солов'i
I б'ють пiснями в груди:
"Цiлуй, цiлуй, цiлуй ii, -
Знов молодiсть не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна iде назустрiч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свiй сум, думки i горе -
I струмiнь власноi душi
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелiй, впивайся
I серед мрiй i забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обiймах ночi,
Лист квiтцi рвiйно шелестить,
Травi струмок воркоче.
Вiдбились зорi у водi,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощi густi,
Там гнуться верби п'янi.
Як iскра ще в тобi горить
I згаснути не вспiла, -
Гори! Життя - єдина мить,
Для смертi ж - вiчнiсть цiла.
Чому ж стоiш без руху ти,
Коли ввесь свiт спiває?
Налагодь струни золотi:
Бенкет весна справляє.
I смiло йди пiд дзвiн чарок
З вогнем, з пiснями в гостi
На свято радiсне квiток,
Кохання, снiв i млостi.
Загине все без вороття:
Що вiзьме час, що люди,
Погасне в серцi багаття,
I захолонуть груди.
I схочеш ти вернуть собi,
Як Фауст, днi минулi...
Та знай: над нас - боги скупi,
Над нас - глухi й нечулi."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Смiються, плачуть солов'i
I б'ють пiснями в груди:
"Цiлуй, цiлуй, цiлуй ii -
Знов молодiсть не буде!"