Elnara, 34 - 14 сентября 2007 22:05

[COLOR=red][COLOR=red]Якщо хочеш, я не буду більше зволікати,
Я закрию двері,перестоплю порог пітьми.
І все те,що дійсність мало обернется в порох.
Ти обернешся, і на тому місці де було моє єство,
В сутінках мертвотного склепіння тільки попіл.
Тяжкий тягар змушує хилитися додолу,
Ні,це не фізична біль,це моральний страх.
Непохитне відлуння думків в душі моїй,
Яка за молоді роки так стигла почорствіти.
Немов доля була приречена з дитинства,
Приречена на голод до любові і пітьми.
Пітьми,що має захист кола наді мной,
Любові,що має такт знущання над усім.
Якась межа між мною і людьми.
Непорозуміння з боку всіх живих,
Це як принада для жорстокості,
Це шлях для смертної людини.
І як долоня злості простягає поміч,
То шляху,що веде у світ,
Незнайденним для тебе буде....
Я начеб-то іду по лезу,
Що гостро впялось в ноги.
Невірний крок і я впаду в безодню.

Руки,що тримають пару терезіів..
В правій руці- усі мої гріхи,
У лівій- доброта і співчуття.
Що переваже,то і буде дальша доля.
Ця мить триває довгий вік,
І ось лишилася хвилина.
Ворота Тьми мене вітають!
Це значить,що важіль правий переміг?
Хай буде так,хай буде як мені звеліли,
Я закрию очі,а коли знов прокинусь,
То відчую важкість на плечах,
То будуть чорні крила,
Що чорним ангелом мене навіки охрестили[/COLOR][/COLOR]

• 
• 
•