Oleksandr, 37 - 27 декабря 2007 23:38

Кохання з першого погляду буває чи ні - для початку треба зрозуміти, що під цим розуміють.
Якщо це коли ти стоїш на зупинці ввечері, щоб доїхати додому. Мимо проїжджають маршрутки, зупиняючись. І оту вікні однієї з них, яке опинилось прямо перед тобою, рукою можна дотягтись, обличчя - він такий симпотяшка, засмучений і дивиться прямо тобі в очі неморгаючи і не відводячи погляд. Так триває довго - аж три секунди, поки він не отямившись різко сором'язливо скидає погляд до землі. Але зразу ж спокійно, немовби кажучи щось, піднімає очі і дивиться так само, як за мить до того, неначе він передумав соромитись. І тут вже ти різко повертаєшся на землю - в голові проносятся миттю кілька думок: для чого він це робить, невже цього разу щось станеться і він не просто зникне з мого життя, залишивши неоднозначне приємне і прикро-тужливе враження, може посміхнутись, подумає, що я так не з ним першим намагаюсь познайомитись - і як властиво кожній людині, коли думок надбагато, ти просто відкидаєш кожну з них і нічого не робиш. І кидаєш погляд в його очі, щоб дізнатись, чи дивиться він на тебе так само, а він тим часом розлядає твоє вбрання, твій чи то зошит, чи то книжку, що ти тримаєш у руках, і, здається, він просто милується тобою. І в твоїй голові замість тої маси думок-сумнівів з'являється простий і чіткий план дій: я нізащо тепер не відірву від його очей погляду, все інше за ним. І ось він знову дивиться тобі в очі, тепер уже якось розгублено, схоже в нього в голові пронеслись всі ті самі думки, і він вагається. Маршрутка потихеньку починає від'їжджати. Ти пильним поглядом спостерігаєш його боротьбу в очах. Він з мімікою невдоволення ледь помітно качнувши головою ніби виривається з вашого магічного зв'язку. Сором'язливий - виправдовуєш ти його. Отямившись ти розумієш, що такого в тебе в житті ще не було: 10 секунд - як ціле життя. Чуєш різкий скрип гальмів. Автоматично повертаеш голову вправо - це був скрип маршрутки. Відчиняються двері. Він спокійно виходить. ВІН! Не одразу повертається до тебе. Спокійно поправляє шарфа. Повертається в твій бік. І спокійно йде до тебе. Рішучості йому не позичати... В нього на обличчі ледь помітна посмішка. Він підходить достатньо близько, щоб зрозуміти, що все це дуже і дуже серйозно. Серце твоє калатає, як ніколи. Здається зараз так і вирветься з грудей! Але він такий спокійний і впевнений. Тобі і на думку не спадає промовляти якісь пусті слова, після такого "освідення вчинком", та ще й його впевненість і простота! "Куди ти зараз їдеш?" - лагідно питає він, і одразу ж вказуючи на несуттєвість свого питання додає: "Я с тобою, я сьогодні нікуди не поспішаю". Такого не може бути? Якщо може і якщо вони якраз підійдуть один одному, то хіба таке не можна назвати "коханням з першого погляду". Хоч і, звичайно, те що він відчуватиме до неї місяць потому, буде значно більшим та могутнішим почуттям, ніж в перші хвилини на зупинці. А через два місяці ще більшим! І далі ще і ще...
Rохання з першого погляду, це коли ти покохала людину не з тих, кого знала до виявлення підвищеної цікавості.

• 
• 
•