Стася, 34 - 29 августа 2008 15:04

стих 3:

Коли зійшло твоє лице
В житті моїм, нуднім до краю,
Я зрозумів тоді лиш те,
Яке убоге все, що маю.

Річки, моря, квітки в гаю
Воно осібно освітило
І в барви світу посвятило
Невтаємниченість мою

Я так боюсь, я так боюсь,
Що схід цей скінчиться неждано
І захват, сльози й здивування,
Та я з цим страхом не борюсь.

Я розумію: цей-бо страх
І є любов. Його лелію,
Хоча леліяти не вмію
Кохання це недбалий страж.

Цей страж узяв мене в кільце.
І мить оця коротка –знаю,
Для мене й фарб полинають,
Як зайде в смерк твоє лице...
Є. Євтушенко

• 
• 
•