sekleta, 55 - 20 апреля 2009 19:13

Згадати, коли я відкрила для себе Уляну Кравченко, важко. Раніше я писала про бібліотеку на горішньому поверсі нашого сільського будинку. Переважно вона складалась зі старих журналів і газет. Дещо дожило до нинішніх часів. Так от, в дитинстві я перечитала чи не кожен журнал, окрім "Блокнота агітатора",звичайно, по кілька разів. В одному журналі, наче "Жовтень", я натрапила на повість про життя в Галичині перед другою світовою війною.

Це вже зараз я можу сказати, про що там йшлося. А тоді? Повість була без початку і без кінця. Журнал з серединкою твору .

Описувались незрозумілі мені події, а писалось натяками, що було для дівчинки з Поділля ще незрозуміліше. Втямила я в цій повісті лише любовну історію, і на ній зосередилась. Хлопець і дівчина ( вона була десь близка до націоналістичних кіл, а він - до комуністичних, а може й навпаки) зустрічались, розмовляли, мабуть, в кінці твору їхні шляхи мали розійтись назавжди, бо ж соціалістичний реалізм... А дівчина, між іншим, досліджувала історію українською літератури і цитувала Климентину Попович, а ще - Уляну Кравченко. Вона, дівчина ця, може й дисертацію писала, але мене вразили ці два імені, а ще те, що для всіх інших в повісті не становили ці імена ніякої загадки . Клементина Попович, Уляна Кравченко - та їх всі знали! Всі, крім мене.

Звичайно, згадувалось про Уляну Кравченко, як і зараз, поряд з іменем Франка. Вона писала Франкові! Просто Троцький з Каутським, чи як там їх звали. Начебто Франко народився генієм, і вже як жінка йому листа написала, то нічого більшого в житті своєму зробити не може. Геній їй відповів, і це вже подвиг. Все інше значення немає.

Мене досі це дратує. В житті я випадково, а може, пам"ятаючи ту повість, десь і свідомо, намагалась знайти інформацію про Уляну Кравченко, і щоразу мене бісила оця недопитливість дослідників. Листи до Франка, спогади про Франка - невже нічого іншого в житті людини не було ? Нікому не кортіло дізнатись більше?

Потрапляли до мене кілька видань її творів. Укладачі і упорядники, наче навмисне, вибирали слабкі тексти, цікаві для фахівців. А Юлія Шнайдер (Уляна Краченко) була жінкою з роману, воїном з партії Кастанеди, жінкою, захопленою містикою, літературою, музикою. Врешті, вона була жінкою, здатною здивувати провінційне містечко своєю поведінкою.

Вона вдягала найкращі сукні з модного салону і гуляла в них по своєму городі!

Я просто нетямлюся, коли про це думаю. Уявіть собі, містечко невелике, вечір, всі панночки йдуть десь на баль, з кавалерами кокетувати. Одягають найкращі сукні, а що грошей в них небагато, то ті сукні перешивають, перефарбовують, аби бути щоразу в іншому. А Марта ( праобраз Уляни Кравченко в автобіографічних "Хризантемах") отримує посилку зі Львова, з модного салону своєї родички. Найвишуканіші сукні! Вона одягає одну з цих небачених у провінції суконь, і , замість балу, гуляє по своєму городі. А що? Одягаємось для себе, правда ж?

• 
• 
•