Оля, 43 - 31 мая 2009 02:05

Їх було двоє - Він і Вона. Вони десь знайшли один одного і жили тепер одним життям, десь солодким та веселим, десь солоним та сумним, загалом, найзвичайнішим життям двох найзвичайніших щасливих.

Вони були щасливими, тому що були разом, а це набагато краще, ніж бути поодинці.

Він носив її на руках, запалював вночі на небі зірки, будував будинок, щоб було де жити. І всі говорили: “Ще б, як його не любити, адже він ідеал! З таким легко бути щасливою!”. А вони слухали всіх і посміхалися і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона: Він не міг бути іншим, адже був поряд з Нею. Це було їх маленькою таємницею.

Вона чекала Його, зустрічала і проводжала, зігрівала їхній будинок, щоб Йому там було тепло і затишно. І всі говорили: “Ще б! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім'ї. Зрозуміло, чому він такий щасливий!” А вони лише сміялися і не говорили нікому, що Вона створена для сім'ї лише з Ним і лише Йому може бути добре разом з нею в будинку. Це був їхній маленький секрет.

Він йшов, спотикався, падав, розчаровувався і втомлювався. І всі говорили: “Навіщо Він їй, такий побитий і змучений, адже довкола стільки сильних і упевнених”. Але ніхто не знав, що сильніше за Нього немає нікого на світі, адже вони були [B]РАЗОМ[/B], а значить, і сильніші за всіх. Це було її таємницею.

І Вона перев'язувала йому рани, не спала ночами, сумувала і плакала. І всі говорили: “Що він в ній знайшов, адже у неї зморшки і синяки під очима. Адже йому варто вибрати молоду і красиву?!!
Але ніхто не знав, що Вона була найкрасивішою в світі. То хіба може хтось зрівнятися у красі з тією, яку люблять? Але це було Його таємницею.

Вони жили, любили і були щасливими. І всі дивувалися: “Як можна не набриднути один одному за такий термін? Невже не хочеться чого-небудь нового?” А вони так нічого і не сказали. Просто їх було тільки Двоє, а всіх було багато, але всі були поодинці, адже інакше ні про що б не запитували. Це не було їх таємницею, це було те, чого не поясниш, та й не потрібно ... (с)

p.s.
... слів завжди буває забагато ... те, що відбувається, насправді, досить часто важко зрозуміти і пояснити оточуючим, ... але, повірте, й [B]НЕ[/B] треба ... ми всі чогось/когось шукаємо, і досить часто не бачимо, що це поруч, на відстані кроку, просто треба відкрити те, що ми навчились так вміло приховувати у собі! ... переконуюсь у правильності власних життєвих кроків ... відчуваю їх впевненість ... дивно, ... кажу ... маю силу, щоб рухатися далі ... а далі що??? ... [B]те, що обов'язково БУДЕ!!![/B]

"...Знаєш, у всіх нас з Богом договір. Половина всього, що ми маємо, робимо, половина часу, сил, краси, половина наших справ і подорожей залишається в нашому розпорядженні, а інша половина відходить до Бога. Так і з любов'ю. Половина нашої любові залишається нам, друга половина йде до Бога і залишається там, в кращому місці, і триває завжди, що б не сталося з нашою половиною любові тут, серед людей. Подумай про це як про щось прекрасне і радісне!... " (с) М. Павич

• 
• 
•