sekleta, 55 - 31 мая 2009 23:24

Яблуневі хроніки - 2. Продовження історії, як ми досаджували прадідвський садок новими сортами.

На початку травня просто неможливо щось не посадити. Особливо у Вінницькій області, де на кожному кроці садок яблуневий, і саджанці продають. Мирна комп"ютерна людина (я, наприклад) їде собі на далекі села і випадково помічає дядька з саджанцями на автобусній. Не встигаю отямитись, як вже купила кущ смородини і кущ пужичок. На дворі - спека, як вони приймуться ?
- Приймуться, - втішає мене дядько, - ви поливайте.
Я і поливання ? Це щось віртуальне, бо графік цієї весни ніяк не дає поливати рослини. Все перекривається поїздками "за дурною головою" в Шенген.
Тягну ті два кущі до села і тикаю скраю городу, ближче до криниці. Саджанці з листочками не вселяють оптимізму. На календарі 3 травня, сонце пече, трояндовий кущ, вкрадений Ромою , загадково дрімає без жодних ознак життя. Може, колись і прокинеться, бо ознак смерті теж не помітно.

Городні роботи у розпалі, забіги за пилком - теж, і тут озивається мій мобільний телефон. Люда. Що трапилось?
- Ти говорила,що хочеш саджанці собі купити, - сповіщає Люда 3 травня. - То наші квартирантки вже їдуть, і влаштовують розпродаж. Віддають дешево.

Вона передає трубку квартирантці і та пояснює, що готова за невелику ціну продати саджанці .
Мама смикає мене, невелика ціна, то скільки?
- Домовимось, - каже квартирантка.
Люда знову бере трубку , уточнює "домовимось" в межах 5 гривень і питає, скільки дерев нам треба.

Тайм-аут.Маленька виробнича нарада. Мама, сусідка тітка Ніна і я обговорюємо кількість дерев. Мама каже, що 6 саджанців нас влаштують. Дві яблуньки, дві черешеньки і дві сливки. Я дзвоню Люді , кажу цифру "6" і домовляюсь, що заберемо ці саджанці у вівторок. В моїй уяві деревця живуть в льоху, і їм день-два нічого не пошкодять.

У вівторок Люда дзвонить мені знову.
- То що, берете саджанці? Коли заїдеш?
Я кажу, що ситуація змінилась, мама в селі, а ми з братом виїдемо десь у п"ятницю . Тоді і заберемо.
Тут Люди обмовляється, що деревця прикопані. Я дивуюсь, чому не в льоху? А далі вона каже:

- Зважай, що їх 25 штук!

У мене темніє в очах. Ми ж стільки не замовляли. І потім, це вже немаленька сума! 6*5=30 , а 25*5=125. Трохи задорого для експерименту з саджанцями. Надворі - майже літо, що з них прийметься ?
Люда заспокоює:
- Це без грошей. Рома з ними якось домовився.

Я завжи вірила в Ромині видатні дипломатичні здібності. А ще - в його талант кулінара. Навіть не знаю, що виявилось переконливішим аргументом у цих складних переговорах!

Я дзвоню мама і пояснюю, що дерев 25. Мама - про гроші. Я - про халяву. Мама одразу ж вимагає брати всі. Поділимось з тіткою Ніною, коли що. Правильно, ми ж нащадки хазяїв, на дурничку нічого не пропустимо. Всьо в дом, моя клюковка, всьо в дом!

Залишається узгодити перевезення з братом, йому якраз в середині тижня актуально про яблуні говорити. В контексті, де вони взялись на його голову!

Де взялись, де... Рома - у відпустці за власний рахунок. Тому у них квартирантки з Молдови, які торгують саджанцями. ...

Я відчуваю, що вже втретє розповідаю цю історію, на цей раз - братові, а насправді хочу сказати: "Не винна я в цій яблуневій епопеї! Це Рома все вигадав!"

• 
• 
•