sekleta, 55 - 1 сентября 2009 11:29

Я вже майже втекла.
Трамвай віз нас до вокзалу, і треба було вийти на одну зупинку раніше. Вокзал мав кілька входів. На біду, ми вибрали один з найгірших варіантів.
Я же майже втекла.
Я забула, що швидкість, з якою ЧУЖІ долають відстані... Словом, вони можуть перегнати будь-який трамвай.

Вони наздогнали нас на вокзалі.
Ось ми знову в знайомому будинку, там, де ЧУЖІ тримають групу дослідників для виконанням якогось неймовірно складного завдання. Ніхто з нас не хоче працювати на ЗЛО. Ми відверто саботуємо, а тепер ще і влаштували групову втечу. Тому вони вигадали додаткову мотивацію.
Вони заклали вибухівку будинок. Якщо ми не справимось з завданням, вона вибухне, і ми всі загинемо.
Якщо ми не справимось з завданням до п’ятої пополудні.
Я дивлюсь на годинник - ще сорок хвилин.
Через сорок хвилин ми помремо.
Ми, на диво, спокійні. Ніяким способом ми не хочемо віддавати свої знання ЗЛУ.
А якщо зупинити вибух? Ми пишемо можливі варіанти на шматках паперу і охорона несе ці папірці іншим. Вважається, що ми працюємо над вирішенням їхньої задачі.
Можна писати тільки одне слово, щоб ЧУЖІ не здогадались.
Колеги щось пропонують. Але все не те, не те.

16.50. До вибуху залишилось десять хвилин. Як знешкодити бомбу?
Я беру жовтий клаптик паперу, схожий на поля зі старої газети. Після війни на таких писали в школах. Зошитів не було.
Це неймовірно, але я знаю, що знешкодить бомбу і врятує наші життя. Тобто, хтось в мені знає, хтось, не я, пише слово на клаптику паперу.
Одне слово. Мої друзі зрозуміють.

Одне слово.

"Любов".

И растворилась в воздухе до срока,
А срока было - сорок сороков

А, так це сон ? На мить прокидаюсь, і знову подовжує мандри.
Це сон. Але який дивний!
Я прибираю в нашому будинку. Доріжки і килимки зняті, капи з диванів - теж. Ідеальні умови для підмітання і миття підлоги.
Я прибираю і думаю, кому б розказати цей дивний сон. Я написала, що любов зупинить бомбу? Я таке придумала?
Леся допомагає мені прибирати, а я ніяк не знайду можливості їй повідати про свої нічні подвиги. Я ж не знаю, що цсон продовжується.
Нарешті Леся звільняється на хвильку, ми сідаємо на дивані біля груби, і я починаю, таким недбалим тоном:
- Тут мені наснилось...
- Зачекай, - м’яко зупиняє мене Леся, - таким голосом не можна розповідати про сон.
- Я знаю, що це не мій голос. Але зараз він знайдеться. Я трошки поговорю, і...
Я змовкаю. Починаю думати , де ж мій голос. Той голос, яким розповідають про такі химерні сни.
Сни, де Любов все вирішує і все залагоджує. А інший голос, давно знайомий і вивчений напам"ять продовжує співати:

И чудаки - еще такие есть -
вдыхают полной грудью эту смесь,
и ни наград не ждут, ни наказанья,
и, думая, что дышат просто так,-

• 
• 
•