sekleta, 55 - 11 сентября 2009 20:07

Вона переходила дорогу...
А я і не чекала. Цього ніколи не чекаєш. Йдеш собі, в своїх думках і клопотах, нічого не помічаєш, а тут - вона . Чимчикує.

В усі свої чотири лапи.
Через дорогу.

Я пришвидшила крок. Вона - теж.

Я побігла. Я сподівалась перехопити її на тротуарі.

Марна надія. Вона шмигнула просто перед моїми ногами. У сусідній двір. А я - за нею. А вона - між гаражі. А я - теж туди. А вона - на дерево. А я - під дерево. Далі бігти було нікуди.

Нарешті ми зупинились.

- Божевільна, дурновата, - прошипіла кішка.- Як ти смієш перепиняти мене ? Ти знаєш, ким я була у Єгипті?

Отож бо і воно, що знаю. Просто біда з цими кицьками, тільки побачиш ось таку, з ходою жриці (бо саме жриці люблять йти поперек дороги), спробуй наздогати! А наздоженеш - вона фиркає, і ображається.

Отак і бігаємо, тисячі років, люди-кішки, кішки-люди. Ми - шукаємо прадавнє знання, кішки - чистий спокій. Це ж заради цього чистого спокою вони вигадали легенду про нещасливість своєї появи на людських шляхах.

Думали, відчепимось ? Ніколи !

- Зараз же злазь з того дерева і розказуй таємниці своїх пірамід!

- Мяу!

• 
• 
•