sekleta, 55 - 13 сентября 2009 19:15

Відтінків побільшало

у цьому дивному світі. Наче і знала, що він дивний, але щоб аж так! Які істоти почали проявлятись ! Зовсім іншого кольору.

Сьогодні в автобус зайшла ошатно вбрана пані і урочисто повідомила , що вона професійна жебрачка. Тільки і вміє, що милостиню просити. Більше нічим не займається.

Пасажири не чекали такого нахабства. зазвичай в автобус заходять з різними заламінованими довідками і заводять противним голосом " ізвінітє, конєчно, что к вам обращаюсь".

Пані Жебрачка не вибачалась. Вона з ентузіазмом розказала, що не пішла сьогодні просити під церкву, хоч її кликали Галя і Наташа (всі ж знаєте Галю і Наташу? От і я про те.) Під церквою в празник (який там празник?день міста?) можна багато заробити. (А нам що до того?) Натомість вона вирішила благословити тих,хто в дорозі. (Тобто нас)

- Так Бог мені дав. Не можу нічим іншим займатись, тільки просити.Пенсії вистачає на оплату комунальних і ліки для дочки.

Але вона просить не через малу пенсію. Вона має потребу упосліджуватись. Упосліджуватись весесло. Приймати жебрацтво як дар Бога. Не як кару, а як благословення. Як своє призначення - молитись за тих,хто в дорозі.

- Я б свою білизну брудну вичепила б у дворі . Хай би всі дивилися б. Так Бог мені дав, щоб наді мною сміялись.

Як же мені передати її голос ? Її жести ? Щастя у її обличчі?

Спочатку це дивувало, потім - смішило, під кінець я захопилась цією талановитою виставою. Чи життям.

Я простягла їй гривню і сказала:

- Це було прекрасно!

Як несподівано я стала щедрою. Я ж не подаю.

- Скажіть своє ім"я? Я буду за Вас молитись!

Я стала м"якою і лагідною. Я не хотіла, щоб вона молилась за мене і не хотіла її образити.

- Не варто. Краще помоліться за всіх.

- Ви знаєте, - довірливо схилилась до мене жінка,- ви знаєте, що ви доцент? А я студентка. Ви прийняли в мене сьогодні залік.

Я знову посміхнулась. Не знала, що відповісти.Ця жінка дарувала радість, але я боялась, що в наступну мить її радість вибухне неконтрольованим гнівом.

Надто дивна жінка. Надто радісна. Аж страшно.

Вона пройшлась до кінця автобуса, а повертаючись - знову зупинилась біля мене і поцілувала в щоку.

- Це вам за улыбку !

Я знову посміхнулась .

Мій Боже, який дивний світ!

• 
• 
•