sekleta, 55 - 26 октября 2009 23:41

Линн Эндрюс.Полет седьмой луны

- Чогось такого мені не вистачало останнім часом
- Останнім часом? Дні, місяці, роки?
- Я постійно кудись спішу. І не встигаю.
- Я теж. Я навіть перестала проводжати тебе на тролейбусну зупинку. Пам"ятаєш, як ми співали, чекаючи тролейбуса "Ходить по воде вдвоем"?
- А тепер - не встигаємо.
- Невже тоді в нас було більше часу? Робота з "дев"яти до шести". Я ще шила.
- Я вчилась в університеті, а вечері ми ходили на курси англійської.
- Ти постійно щось читала і просила мене приносити книжки.Ще і ще
- А тепер - не встигаю.
- Я теж.
- Ти пам"ятаєш цю книжку? Про матушку-трєщотку?
- Щось про весільний капелюшок?
- Весільну корзинку.І навчання у шаманки . Вона мала вкрасти весільну корзинку.Там ще був такий епіграф, я його постійно перечитую, але зараз не згадаю. Вірш. Там було про душу.
- Я пам"ятаю щит.Вона робила щит.
- Для захисту. В неї була уражена енергетика, їй потрібен був захист від чаклуна, в якого вона вкрала корзинку.
- От про щит я пам"ятаю, а більше нічого.
- Там щось було про пізнання і розуміння себе, і коли людина зустрічається сама з собою, і йде своїм шляхом, вона захищена. Як писанки писати, важливий не стільки малюнок, стільки процес писання. Що думаєш, що вкладаєш. тільки ми пишемо писанки, а вони робили щити.
- Що, по суті, одне і теж.

Розмовляючи, ми дійшли до тролейбусної зупинки, і в секунду начарували тролейбус. Колись ми годинами вправлялись тут у візуалізації тролейбусів. В ті дні, місяці, роки, коли я ще пам"ятала про щит і шаманку, писала писанки, і не плакала, читаючи вірш Хільди Дулітл. Той самий епіграф до "Полета седьмой луны"

Если взять луну в ладони
и повернуть ее
(тяжелое, тусклое блюдо),
то окажешься здесь;

если поднять высохшую водоросль с песка
и повернуть ее,
то увидишь яркий янтарь,
твои глаза
выглянут, как и прежде
(ты не помнишь)
когда поворачивается моя душа,
проникая на обратную сторону
всего:листа шалфея и кизила, крыла
ночной бабочки
и пушинки одуванчика,
сокрытой в земле.

• 
• 
•