sekleta, 55 - 13 февраля 2011 00:03

Того літа дивились серіал "Просто Марія". Ми сиділи в селі, а телевізора в хаті не було, то ж щоранку ходили до сусідки на горбок спостерігати за долею бідної служниці з дитиною.А ввечері - обговорювали чергову серію, сидячи на теплих камінцях біля хати тітки Ліди.
- Ти мені скажи, - хвилювалась баба Надя, - ну як Марія може погодитись на шлюб свого сина з донькою Лорени? От як їй після всього сісти з Лореною за стіл і казати:їжте, свахо, пийте, свахо?
- Цих двох, Марію з Лореною, треба в льох зачинити і не випускати, доки не домовляться! - пропонували більш радикально налаштовані жінки. - Не дають дітям одружитись! Хай би забули старе заради дітей і внуків .
Донька Лорени вже була вагітною, звичайно, від сина Марії, а Марія - мала сина від брата Лорени, і не могла тій пробачити, що перешкодила їх стосункам. Таке от життєве кіно, як казала баба Надя, і не дивно, що кожен вечір останні новини з Мехіко були і останніми новинами села Лисогірки.
Я теж сиділа на камінцях і брала участь у щовечірньому обговоренні, сільські жінки виходили з своїх садиб на зустріч коровам, йшли якраз біля камінців, і зупинялись потеревенити про нову серію. Прийшла і вона, майже незнайома мені жінка, бачила її лише раз на Проводи. Вона привіталась і приєдналась до розмови:"Марія, Лорена,Віктор,Хосе-Ігнасіо " - вечірній ритуал нагадування про інше життя, без корів і городів, якраз був в розпалі. Я насолоджувалась цією літньою буденністю, теплим сонцем, цвіркунами на вигоні і наївними, на мій погляд, розмова, аж тут незнайомка сказала, звертаючись до мене, наймолодшої ,:
- А у мене доля, як у цієї Марії .
Нікого, крім мене, не здивувала ця заява. Серіальні коментаторки враз погодились, що дійсно, її доля - як у Марії, тільки багатою тітка Нюся, так звала незнайомку, не стала. А в усьому іншому - дуже схожа.
- Бачиш, - просвітила мама мене вже вдома,- тітка Нюся повернулась в наше село з Одеської області,колись мусиса виїхати на заробітки, з дитиною. Вона дуже гарна була, і любила Петра, і він її любив. Але ж Петрова мати не дозволила їм одружитись, бо Нюся - з бідної родини. Останнім аргументом Петрової матері була мотузка, вона погрожувала повіситись, якщо син її не послухає. Довелось Петрові змиритись і одружитись з вибраною матір"ю дівчиною, з багатої родини, скромною, тихою, і доброю господинею. Та Нюсю забути не міг, через деякий час по весіллі знову почав ходити до неї, а потім - Нюся народила сина.
Все село знало,хто батько цієї дитини. Більше у Петра дітей не було, але розлучитись з законною дружиною не наважувався, мати не дозволяла. А Нюся, як виповнилось дитині 5 років, не витримала і поїхала з села.
Повернулась вона через 35 років, коли померла Петові дружина і він одразу ж написав єдиній лобові свого життя: "Приїжджай, тепер житимемо разом". Сподіваючись на щасливе життя в мирі і злагоді, Нюся, вже пенсіонерка, повернулась у село .
Але доля знову пожартувала над нею, 35 років зробили їх з Петром різними людьми, їх кохання, освячене молодістю, зів"яло, зіткнувшись з буденним сільським життям. Нюся звикла бути сама собі господинею, а Петро - чекав від неї покори і скромності як у своєї покійної дружини. Колишні коханці сварились і сперечались, аж поки Нюся не витримала і знову поїхала з села, на цей раз назавжди.
Що ж, як писав Луків, не повертайся на круги свою, нічого це крім болю, не приносить....

• 
• 
•